Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!Т. Шевченко, «До Основ’яненка»
Тарас Шевченко – пророк, мислитель, поет, художник, музикант, фольклорист-етнограф, археолог, історик. Мистецька постать Кобзаря у всій своїй багатогранності є монолітна, цільна, з нерозривною єдністю творчого мислення. Різні види художньої діяльності нашого митця становлять органічне ціле, взаємно розвиваючи, доповнюючи і пояснюючи один одного.
Геній Шевченка яскраво світиться трьома рівноцінними гранями свого таланту – поезія, живопис, музика. Полум’яне слово Шевченка-поета немов летючою стрілою вражає, пориває серця людей до національного самоствердження в єдиній соборній, незалежній українській державі. «Обніміться ж, брати мої, // Молю вас, благаю!» і сьогодні звучить надзвичайно актуально. Політичне та естетичне кредо Шевченка полягає в духовному єднанні поета і народу. Власне, Шевченко сформував літературну українську мову на основі народної; і своєю творчістю утвердив її статус національної літературної мови. Поетичне слово Шевченка стало вагомим чинником пробудження національної свідомості української нації, його творчість завершила процес становлення української літератури як важливої частки у світовій скарбниці духовних цінностей. А наступні покоління письменників постійно будуть черпати натхнення і наснагу в поетичній Музі українського генія.
Шевченко-художник був таким самим «апостолом правди». Він завжди гаряче повстає проти будь-якого гніту людського духу, кличе до любові до всіх слабких, пригноблених і всі вони однаково знаходять у ньому свого оборонця. Шевченко-художник працював у галузі живопису, графіки, декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, рисунка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі картин (втрачено більше як 165 творів). У 1860 році Шевченко дістає звання академіка гравюри за офорти з картин К. Брюлова та автопортрети. Його малярські роботи відзначаються психологічною глибиною та віртуозністю. Своєрідною за сюжетом, будовою та ідейним наповненням є картина «Катерина» (1842 р.). У ній кожен елемент зображення є певним символом: дівчина є уособленням України, а дуб символізує її велич і красу. Як художник, аквареліст, графік та живописець Шевченко стоїть на рівні світового образотворчого мистецтва.
Стосовно музичного обдарування Шевченка, необхідно відзначити, що музикальність є визначальною рисою менталітету українців. Видатний композитор Петро Чайковський, дід якого був козацького роду на прізвище Чайка, зазначав: «Бувають щасливо обдаровані натури і бувають так само щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант – це українці». Мабуть не знайдеться жодного українця, який би не любив співати. Співав і наш Великий Тарас протягом усього свого життя. У народній пісні Шевченко знаходив розраду і відчував втіху. Поет згадує своє сирітське безрадісне дитинство у вірші «А. О. Козачковському»:
Там собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу.
Палку любов до народної пісні прищепили йому мати, яка співала колискові, дід співав історичні пісні про Коліївщину, батько – чумацькі, сестра Катерина – ліричні. За свідченнями сучасників, Шевченко міг слухати співи годинами в якомусь вдячно молитовному настрої. Спів для Тараса був органічною потребою. Згадували, що коли Шевченко співав, усі довкруж замовкали і зачаровано слухали, дехто плакав, а він співав людям на втіху та собі самому ще й на більшу. Шевченко мав голос приємного сріблястого тембру – тенор. Він співав серцем і був визнаний справжнім народним співцем України. Його улюбленою піснею була «Ой, зійди, зійди, зіронько та вечірняя».
Родич поета Варфоломій Шевченко згадував: «Я не знав людини, яка б любила наші пісні більше, ніж Тарас… Кожне слово в його пісні зливалось з таким чистим, щирим почуттям, що не знаю, чи зміг би який-небудь артист-співак виконати краще, ніж Тарас!.. Ніби і зараз бачу, як при кінці пісні тремтить його голос і на довгі вуса котяться сльози з очей».
Учениця 7 класу Шишляннікова Анна виконає пісню «Зоре моя вечірняя»
Шевченко знав дуже багато народних пісень. Ліричні пісні були співзвучні його вразливій, ніжній душі. До інших улюблених пісень поета належать «Та нема в світі гірш нікому», «Тяжко-важко в світі жити», «Ой, у степу могила», «Та забіліли сніги», «Тече річка невеличка».
Необхідно відзначити, що Шевченко все життя також збирав і записував українські народні пісні, а деколи і сам створював мелодії до своїх віршів (пісня «Ой, повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу»). Поет записував тексти пісень, а щодо мелодій, то завдяки своїй природній музичній обдарованості, швидко їх схоплював і засвоював напам’ять. Поетична спадщина нашого Тараса виросла з української народної пісні. Нікому до Шевченка і після нього не вдавалося так щиро, палко і повно передати почуття народу, його волелюбний дух, ніжну, мрійливу душу та сподівання на кращу долю.
До вашої уваги: учениця 6 класу Ковтун Ганна виконає українську народну пісню «Ніч яка місячна» в обробці Сергія Шевченка.
Про глибокий органічний зв’язок поезії Шевченка з народною творчістю свідчить той факт, що назва «Кобзар», яку дав Тарас невеликій ранній збірці своїх творів, перейшла на весь поетичний доробок митця. Особливо припали до душі нашого поета думи у виконанні славного бандуриста Остапа Вересая. З вдячності за високе кобзарське мистецтво Шевченко передає йому свій «Кобзар» з дарчим написом, а також гроші. Цікаво відзначити, що деякі свої поезії Шевченко підписував ім’ям Кобзар Дармограй.
Підтримуючи пісенно-епічну концепцію історії України, Шевченко закликає українських письменників та істориків прислухатись до живих звуків: «Прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою…»
Шевченко не уявляв собі життя без пісні. Навіть малюючи картину, він завжди тихенько наспівував народні пісні, чаруючи друзів і свого учителя «великого Брюллова», як називав Шевченко Карла Брюллова. Зі спогадів самого Тараса дізнаємось, що під час роздумів про майбутню картину «хто його зна - відкіль несеться, несеться пісня, складаються вірші, дивись, уже і забув, про що думав, а мерщій запишеш те, що навіялось».
У період заслання українська пісня стала для Шевченка розрадою для його стражденної душі. Навіть ліричні поезії тоді були створені у жанрі народної пісні («Зацвіла в долині», «Якби мені черевики»…). А в поезії «І знов мені не привезла» (1848 р.) Тарас пише:
Та розважу своє горе,
Та Україну згадаю,
Та пісеньку заспіваю…
Учениця 5 класу Гринник Анастасія виконає пісню «Утоптала стежечку». Муз. Я.Степового, сл.. Т.Шевченка.
Українські народні пісні та думи стимулювали також художньо-образну сферу поетичної спадщини Шевченка, а яскраво виражена їх мелодійність, наспівність перейшла і в поетичне слово Кобзаря. Тарас майстерно поєднав народну ритміку з класичною. Він розробив нову форму ритмічної організації вірша на основі народної пісенної традиції і силабо-тонічного віршування (так званий Шевченковий вірш). А насправді це є так звані «розкрилені» суто музикальні ритмо-мотиви. Корифей західно-української професійної музики Станіслав Людкевич відзначав: «Поезія Шевченка співна, … повна логічної простоти і симетрії, мелодійних повторень, рефренів, відзвуків – за всіма психологічними правилами врізується в пам’ять, …його поезії надаються, таки – просяться до співу, до покладення на музику». Народні пісні, які згадує Шевченко у своїх поезіях, є часткою духу самого поета, його внутрішнього світу.
«Думи мої, думи» - виконує учень 2 класу баяну Рясночубенко Владислав .
Шевченко добре орієнтувався в класичній музиці, досконало знав сучасне музичне мистецтво, розбирався у виконавській майстерності співаків та інструменталістів. Поет використовував таку музичну термінологію, яка свідчить про глибоку обізнаність з музикою (тема, варіації, соната, каватина, дует, квінтет, увертюра, ораторія, серенада, лад…). Тарас сам грав на кобзі та бандурі і дуже любив задушевний м’який тембр віолончелі. Герой його повісті «Музикант» так характеризує цей інструмент: «Тільки одна душа людини може так плакати і радіти, як співає і плаче цей чудовий інструмент».
Шевченко був інтелігентною людиною, спілкувався з видатними вченими, літераторами, музикантами, часто відвідував концерти, вистави. Численні музичні враження перлами розсипані в його творчому доробку. Зокрема, у повісті «Музикант» згадується про відомого німецького віолончеліста і композитора Б. Ромберга (1767-1841), а також про знаменитих бельгійських музикантів – скрипаля і композитора Анрі В’єтана (1820-1881) та віолончеліста і композитора А. Ф. Серве (1807-1866), які гастролювали в Петербурзі в 1860-му році. Надзвичайно символічно, що головний герой цієї повісті – скрипаль Тарас, має багато спільних рис із самим Шевченком, включно з іменем.
«Ой в гаю, гаю» - виконує ансамбль скрипалів.
Спостереження над музичними шедеврами таких композиторів, як Дж. Россіні, В. Белліні, Ф. Шуберт, Ф. Мендельсон, К. Вебер, Дж. Верді, Ф. Ліст та інші, поет записував у щоденнику. Вони свідчать про тонкий художній смак і надзвичайно ніжну чутливу душу Шевченка. Його відомі вислови: «Божественний Гайдн!», «Великий Бетговен», «Моцарт – чарівник», а прослухавши оперу М. Глінки «Іван Сусанін», промовляє: «Геніальний твір! Безсмертний Глінка!». І це тоді, коли офіційна думка столичної аристократії охрестила музику опери «кучерською». Улюбленим композитором нашого поета був Фридерик Шопен. Захоплення музикою Шопена було у Шевченка не випадковим. Вона приваблювала його, насамперед, щирістю ліричного висловлення, яскравою мелодійністю польської народної інтонації та щемливою тугою за Батьківщиною.
Музика Заремби «Над дніпровою сагою» - виконує учениця 6 класу Жукова Ірина.
Серед різноманітних творчих контактів Шевченка особливе зацікавлення викликає багатолітня дружба із знаменитим українським співаком -басом і композитором Семеном Гулаком-Артемовським. Одну із своїх пісень «Стоїть явір над водою» композитор присвячує Тарасу. Гулак-Артемовський був одним з небагатьох близьких Шевченкові людей, хто не відцурався від нього в роки заслання. Зберігся лист поета, надісланий з далекої неволі, в якому Шевченко пише: «Благороднійший ти з людей, брате-друже, мій єдиний Семене!... Ну скажи по правді, – чи є де така великая душа на світі, окреме твоєї благородної душі, щоб згадала мене в далекій неволі ?... Благодарю тебе всім серцем і всім помишленієм моїм».
З музичних знайомств Шевченка необхідно відзначити і братів Якова та Федора Лизогубів. Вони були щирими патріотами України і так само, як і Гулак-Артемовський не покинули свого друга в неволі і постійно допомагали йому матеріально.
Отже, спілкування Шевченка з музикантами свого часу сприяло розширенню музичного світогляду поета. Він був дуже чутливим, тонким музикантом-інтерпретатором, вдумливим музикантом-критиком, музикантом-мислителем. На думку видатного українського музикознавця М. Гордійчука, Тарас Шевченко – наймузикальніший поет у світовій літературі.
Наспівність, мелодійність поезії Шевченка дала поштовх до написання численних музичних композицій майже всім українським композиторам. Найбільшу кількість творів на слова Шевченка написав Микола Лисенко. Музикою до «Заповіту» Шевченка Лисенко розпочав унікальний у світовій музиці цикл вокальних творів на слова одного поета – «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка». До нього увійшли приблизно 100 композицій, які відрізняються за жанровими ознаками. Це – пісні, дуети, тріо, квартети, хорові поеми, кантати. У п’ятичастинній кантаті «Радуйся, ниво неполитая!» слідом за Шевченком Лисенко висловлює тверду впевненість у тому, що настане час, коли «Незрячі прозрять…, німим отверзуться уста; прорветься слово, як вода, і дебрь – пустиня неполита, зцілющою водою вмита, прокинеться». Прекрасна і виразна музика кантати Лисенка логічно розвиває і посилює поетичні образи. Так інтерпретувати слово геніального Кобзаря міг талановитий композитор, який був вірним сином свого народу і безмежно любив Україну.
«Реве та стогне Дніпр широкий» - виконає ансамбль у складі учениць 1 класу Локацької Вікторії та Вітковської Аліни.
Кантата-симфонія «Кавказ» Станіслава Людкевича є монументальним, натхненним твором. Полум’яне поетове слово в музиці звучить як непереможна пісня-гимн:
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає.
За вас правда, за вас слава,
І воля святая!
Одним з перших друкованих музичних творів на текст Шевченка є солоспів «Сирота» («Нащо мені чорні брови»), автором якого став друг поета Микола Маркевич (1847 р.).
Оставненко Катерина учениця 6 класу виконає пісню «Маю очі-оченята»
Пророче слово Тараса Шевченка є невичерпним джерелом натхнення для багатьох поколінь українських композиторів. Його значення для розвитку української музики важко переоцінити. Два корифеї української професійної музики – М. Лисенко і С. Людкевич стверджували, що мудре, відважне, сильне, вольове, полум’яне слово Тараса Шевченка та його страдницьке життя зробило їх українцями і мало вирішальне значення у тому, що вони стали на важкий, але почесний шлях служіння рідному народові. Людкевич писав: «Коли б не поезія Шевченка, я, мабуть, взагалі не став би композитором», а Лисенко – дворянин, син полтавського поміщика, власника кріпацьких «душ», схилив свою голову у побожному поклоні перед сином кріпака і беззастережно віддав його могутньому слову свою співучу душу митця. Отже, без Шевченка не було б у нас ні Лисенка, ні Людкевича, а точніше – української національної професійної музичної школи.
Першою оперою на Шевченкову тематику стала опера «Катерина» Миколи Аркаса – миколаївського композитора, нашого земляка. Її написано у 1891 році. Арію Катерини з цієї опери послухайте у виконанні Тимофєєвой Юлії.
Феноменологічна постать Тараса Шевченка появилася в критичний момент розвитку української нації. Все рухалося до загибелі. Поет писав:
…Заснула Вкраїна,
Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла,
В коморі, в болоті серце прогноїла
І в дупло холодне гадюк напустила,
А дітям надію в степу оддала.
І в цей час Доля нам посилає Великого Тараса, щоб український народ заговорив своєю рідною, наймилозвучнішою мовою у світі. А без мови немає народу. Шевченко став духовним провідником української нації. Його могутній голос розбудив в українців почуття національної гідності і вказав шляхи подальшого історичного розвитку – до створення власної, незалежної, соборної держави. Народна інтуїція стосовно унікальності постаті Шевченка підказала українцям те, що до нашого Кобзаря люди часто зверталися: «Батьку, Тарасе!». Такого звання не удостоювались ні У. Шекспір, ні О. Пушкін.
Дуже актуально звучать сьогодні пророчі поетові рядки:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть!
Музика Домінського. «Присвячення Тарасові Шевченку» . Виконує ансамбль викладачів музичної школи.
З появою Тараса Шевченка настала ера українськості і вона не минеться, бо:
Жива Душа поетова святая,
Жива в святих своїх речах,
І ми, читая, оживаєм
І чуєм Бога в небесах.
